«Через декілька місяців виникла потреба підтримати батьків-пенсіонерів. Мама моя продавала городину, що сама вирощувала у своєму будинку. Але вона зламала тазостегновий суглоб і фактично втратила дохід. Їх пенсія на двох з батьком до 8 тисяч гривень. А комунальні витрати — 3 тисячі гривень, а ще ліки дуже дорогі, — розповідає Тетяна, — Грошей від мене вони не хотіли брати. Я возила їм продукти, але ж вони не замінять лікування».  
Серед запитів військових були сухі душі. Тетяна знайшла українського виробника, що продавали матеріали губки для сухих душів по зниженій ціні. Спершу вона сама збирала усе до купи, а потім запропонувала мамі підробіток. «Отак з’явилася ідея надати роботу тим, кому потрібні гроші. Вони б збирали сухі душі, а я б отримувала готовий продукт, що мені потрібен. Але мама на тиждень збирала 2 000 наборів, цього було мало для закриття потреб військових. Тому я почала шукати ще людей», — розповідає Тетяна. 
Спершу вона пропонувала підробіток пенсіонерам — консьєржці у своєму будинку, бабусям та дідусям, як приходили до одної громадської організації. Та їм переважно не був цікавий саме такий підробіток. «Випадково я познайомилась з жінкою, яка є членом Асоціації людей з інвалідністю України, куди входить понад 80 громадських організацій, — розповідає Тетяна, — Я їй розповіла про свою ідею і що шукаю тих, хто б міг збирати сухі душі. І у розмові вона запропонувала залучати людей з інвалідністю. Так ми і почали спільну роботу».

Пакетик з сухим душем складається з одноразового рушника та м'якої губки, на яку вже нанесений гіпоалергенний дезінфікуючий гель. Усе це складають у зіп-пакет на застібці. «Спочатку всі соромились. Як я показала як потрібно збирати — у них був переляканий вигляд. Думали, що не впораються. У деяких проблеми з руками й досить важко розкривати пакет, — розповідає Тетяна, — Так, спершу дійсно всім було важко, за пів години могли декілька штук зібрати. Проте через декілька годин стало легше. Головне, що до моїх порад почали вже дослухатись, а не відмахуватись зі словами: "Я краще знаю". Іноді потрібно почекати, щоб людина сама могла переконатись, що поради дійсно працюють, бо я вже маю досвід в тому».

За день людина може зібрати до 1200 штук сухих душів. Оплата йде за кількістю зібраних пакетів: 800 гривень за 1000 штук. Деякі гуртуються та працюють разом, ніші — роблять усе самі.

«Вони сприймають роботу як гурток. В основному всі спілкуються, розповідають хто де був, що бачив, хтось ділиться контактами чи розповідає про свої інтереси. Видно, що їм бракує у звичайному житті такого живого спілкування, — розповідає Тетяна, — І це дійсно проблема для маленьких міст та сіл. Для людей з інвалідністю там немає ніяких заходів, а їм просто набридає сидіти вдома. Далеко їхати вони ж не можуть. Так і перетворюється збір сухих душів на розвагу». Загалом, Тетяну дуже здивувала мотивація людей збирати сухі душі. Вона думала, що головний інтерес буде саме у можливості заробити грошей. І що ці кошти вони зможуть витрачати на лікування чи на інші корисні речі.

«Допомога військовим — ось чому більшість погоджуються на цю роботу. Ці люди не мають великих грошей донатити на армію, а так вони відчувають свою дотичність до майбутньої перемоги. На другому місці — можливість зустрітись з іншими. І вже десь на третьому — гроші. Але кошти йдуть на додаткові блага. Один хоче скутер собі купити, інший — дорогий мобільний телефон», — розповідає Тетяна.

Взимку потреба у сухих душах не така велика, як влітку. Та й продажами Тетяна зараз не займається, тож робота поки не рухається. Усі закупівлі поки роблять друзі та знайомі Тетяни. «Хотіла навчити людей з інвалідністю займатись продажами та вести соціальні мережі. Ми знайшли курси для охочих, вони їх пройшли. І справа стала. Виявилось, що людям важко самостійно приймати рішення та працювати. Їм потрібен ментор, який буде в певний момент підтримувати та допомагати їм освоїтися, — розповідає Тетяна, — Будемо з цим розбиратись, але трохи згодом. Поки увагу спрямую на краудфандинговій кампанії та пошуку ресурсів для роботи».

Вона вирішила розвивати соціальне підприємство та купити обладнання для пакування саше з водою. Його вартість — 80 тисяч гривень. «Зараз ми саше купуємо додатково. Ціна одного — 5 гривень. Це може й невеликі гроші, але допоможе економити до 15% від собівартості. Ці кошти можна спрямувати на закупівлю матеріалів», — розповідає Тетяна.

Запускати кампанію планує у кінці січня 2024 року, щоб до літа можна було запустити оновлене виробництво сухих душів. «Єдине, я зрозуміла, що це бізнес не про прибуток. Продавати товар дуже важко. Мені простіше його роздавати волонтерським організаціям, які допомагають військовим, — зазначає Тетяна, — Але я напрацювала механіку залучення людей з інвалідністю. І вони багато що можуть робити руками, не тільки сухі душі. Тож можна буду додавати інші продукти, розширювати асортимент та залучати більше людей. Готових працювати досить багато, і на жаль, через війну буде ще більше». Тетяна мріє, що завдяки її проєкту люди з інвалідністю зможуть покращити якість свого життя. Що зможуть більше подорожувати, не тільки дорогою на роботу.